Розділи

    • 29 вересня 2020

    28 вересня щорічно відзначається Всесвітній день боротьби зі сказом.

    Цей день покликаний підвищувати інформованість про наслідки сказу у людини і тварин, про те, наскільки складно попередити  захворювання серед людей, не проводячи належні профілактичні заходи  серед тварин.

    Сказ – особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини. На сьогоднішній день сказ реєструється у 113 країнах світу, ця хвороба характеризується гострим перебігом, ознаками поліенцефаломієліту, за відсутності вчасного лікування,  абсолютною смертністю, через це щорічно гине понад 55 тисяч людей і більше 1 млн. тварин. Прямі збитки від сказу складають біля 4 млрд. євро в рік.

    Зараження людини сказом відбувається в основному через укуси хворою твариною чи внаслідок попадання її слини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Інфікування людини сказом відбувається здебільшого від диких хижих (вовки, лисиці — 41,4%) чи домашніх/безпритульних тварин (коти — 21,8%, собаки — 15,3).  У рідкісних випадках сказом можна заразитися при вдиханні аерозолів, що містять вірус, або при трансплантації інфікованого органу. Вживання в їжу сирого м’яса або інших тканин тварин, інфікованих сказом, не є джерелом інфекції  для людей.

    Сказ – гостра особливо небезпечна вірусна інфекційна хвороба, що, без проведення щеплення, призводить до смерті. Джерелом інфекції є теплокровні тварини, які заражаються від інших тварин. Вірус сказу вражає тварину – вона втрачає природні інстинкти, стає агресивною й нападає на тварин і людей.

    Причини сказу і шляхи передавання інфекції.

    Людина може заразитися сказом від інфікованої тварини через:

    • укус;
    • подряпину та мікроушкодження шкіри;
    • потрапляння контамінованої збудником сказу слини на слизові оболонки.

    Хворіють практично всі тварини. Але для людини вірус сказу, що походить від тварин різних видів, має неоднакову вірулентність – найбільшу небезпеку в плані зараження представляють хижаки дикої природи (лисиці, вовки, куниці), особливо небезпечні хворі на сказ коти та собаки. Підступним джерелом хвороби є кажани – єдині тварини, які можуть бути носіями вірусу, не проявляючи при цьому будь-яких клінічних ознак хвороби.

    Зараження людини вірусом сказу відбувається у результаті укусу або при попаданні слини хворої тварини на пошкоджені шкірні покриви або слизові оболонки.

    Природна сприйнятливість людей визначається тяжкістю нанесених ушкоджень і локалізацією укусу: при укусах в голову та обличчя ризик потрапляння вірусу становить 90%, при пошкодженнях рук – 63%, ніг – 23%. Особливу небезпеку становлять множинні та глибокі укуси.

    В Україні щороку реєструються поодинокі випадки сказу. На теперішній час у Вінницькій області зареєстровано 178 випадків сказу серед тварин Завдяки проведенню масових щеплень домашніх тварин і ветеринарному нагляду, вдалося не допустити значного зростання захворюваність на сказ серед тварин(за аналогічний період  2019 року зареєстровано129 випадків). Однак, щороку в Україні по медичну допомогу звертаються 90-100 тисяч осіб, які постраждали від нападу підозрілих або інфікованих сказом тварин. За  6 місяців поточного року на території  Вінницької області за антирабічною допомого  звернулись 1381 осіб. Випадків сказу серед людей не реєструвалося. 

    У випадку відсутності своєчасного щеплення та лікування загальна тривалість хвороби 5-8, іноді 10-12 днів. Інкубаційний період сказу зазвичай триває 1-3 міс., але може варіювати від 1 тижня до 1 року.

    Захворювання має 3 стадії розвитку:

    1. Продромальний період триває 1-4 діб і проявляється свербінням, болем, набряком і почервонінням рубця. Спостерігається підвищення температури тіла до 38°С, головний біль, неспокій (безпричинний страх), порушення сну (безсоння, кошмари), втрата апетиту.

    2. Стадія збудження: різко підвищується чутливість до найменших подразнень органів чуття: яскраве світло, різні звуки, шум. З’являється тривога, напади водобоязні. Хворі стають агресивними, буйними, з’являються галюцинації, марення, спостерігаються судоми, парези та паралічі м’язів. Стадія збудження, як правило, супроводжується лихоманкою до 40°С. У міру розвитку хвороби напади трапляються все частіше, а проміжки між нападами коротшають. Стадія триває від 4 до 7 днів.

    3. Стадія паралічів: приєднуються ознаки ураження черепних нервів. Слинотеча в поєднанні з порушенням ковтання призводить до появи піни в роті. Психомоторне збудження і судоми слабшають, хворий може пити та їсти («зловісне заспокоєння»). Через 12-20 годин настає смерть від паралічу дихання або зупинки серця, як правило, раптово, без агонії.

    Профілактичні щеплення для запобігання захворювання поділяються на:

    • планові
    • за епідемічними показаннями.

    Плановій вакцинації підлягають особи, які професійно контактують з тваринами – ветеринари, зоотехніки, професійні мисливці, працівники лабораторій.

    За епідемічними показаннями щеплення проводять особам, які мали ослинення, укуси або контакт з підозрілими чи хворими на сказ тваринами. Схему введення та кількість доз обирає лікар в залежності від характеру ушкоджень, місця укусу, поведінки тварини під час нападу тощо. Дози та схеми однакові для дорослих і дітей. Курс лікування призначають незалежно від терміну звернення (можна й через декілька місяців після контакту з хворою на сказ або невідомою твариною). Зазвичай, щеплення добре переносяться, а вакцини дають стійкий імунітет.

    Профілактика сказу складається з комплексу соціальних, загальнодержавних, медичних, профілактичних заходів. Правила утримання домашніх тварин, ветеринарний нагляд, надання антирабічної допомоги в повному обсязі, постачання імунобіологічних препаратів, проведення санітарно-освітньої роботи серед населення – запорука того, що особливо небезпечна інфекція не з’явиться на нашій території.

    Можна ще раз сформулювати основні профілактичні заходи:

    1. Уникайте контактів з дикими та безпритульними тваринами! Своїх домашніх тварин вигулюйте в спеціально відведених місцях, не відпускайте гуляти без нагляду! Щорічно прищеплюйте своїх домашніх тварин проти сказу!

    2. Скажених тварин характеризують певні клінічні симптоми та поведінкові зміни, які важливо вміти візуально визначати: втрата природного страху перед небезпекою, в т.ч. і перед людьми (хвора дика тварина може безстрашно «розгулювати» в населеному пункті), агресивність. При цьому з’являється рясне слиновиділення, страх води, а для дрібної рогатої худоби ще характерний спазм гортані (ніби тварина чимось вдавилася).

    Тварини, які покусали людей або інших тварин, підлягають  доставці власником до найближчого ветеринарного лікувального закладу для огляду та карантину під наглядом фахівців протягом 10 днів! Якщо за цей період не з’явилися ознаки сказу, тварина вважається здоровою, а потерпіла людина – не зараженною сказом.

    У разі укусу тварини необхідно ретельно промити (протягом 15 хв.) поверхню рани струменем води з бажано господарським милом, який містить в собі достатній відсоток лугу, щоб завдати руйнівної дії вірусам та бактеріям, що потрапили в рану. Мильна вода усуне слину тварини та бруд. Далі слід обробити краї рани 5% настоянкою йоду. Накласти стерильну пов’язку і негайно звернутися в медичний заклад. Тільки лікар (хірург, травматолог) оцінить ризик можливого зараження вірусом сказу і призначить при необхідності курс щеплень! Тож, після нападу підозрілої тварини не займайтеся самолікуванням, обробіть рану й негайно зверніться до травмпункту або хірургічного відділення, в якому нададуть повноцінну антирабічну допомогу, а проведені щеплення врятують життя.

    Отже, всім, хто контактує з тваринами, необхідно пам’ятати, що сказ – невиліковна хвороба. Єдиним засобом профілактики є імунізація; тільки вона врятує людину.